Звіти

Веселий ярмарок українських страв

]Мета:  познайомити учнів із традиційними стравами української кухні,що є частиною народного побуту; розвивати творчі здібності школярів;виховувати  любов до традицій свого народу.

Обладнання: аудіозапис веселої укр. нар.   музики,столи для кулінарних   бригад,скатертини,посуд,узвар для частування   гостей та учасників заходу,укр. нар. костюми для   всіх учасників   заходу.

    Виховний захід відбувається в актовому залі школи. Приміщення прикрашене в націон. стилі:вишитими рушниками,серветками.

     Угорі на центральній стіні прилаштовано великий яскравий плакат із назвою заходу.

     По периметру залу стоять столи,покриті вишитими скатертинами,рушниками чи серветками. На них розміщені страви укр. націон. кухні в розписаному дерев’яному, глиняному посуді.

              Звучить весела укр. нар. музика. До зали входять ведучі.

Ведучий: Добрий день вам,добрі люди!

                       Хай вам щастя-доля буде,

                                 Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік!

Ведуча: Гостей дорогих

                          Ми вітаємо щиро,

                          Стрічаємо хлібом,

                          Любов’ю і миром!

Ведучий: Доброго дня,шановні гості! Ми раді вітати вас на нашому святі-ярмарку української кухні.

Ведуча: Працьовитий і гостинний укр. народ здавна славився хлібосольством. Зайдіть до української оселі на годинку-без частування господиня не проводить вас. Усе смачно,ситно,а головне-корисно та невибагливо.

Ведучий:Давайте пригадаємо,на які страви багате традиційне українське застілля,і не лише пригадаємо але й скуштуємо і похвалимо наших юних господарочок.

Ведуча:Отже,щиро просимо наших гостей на наш «Веселий ярмарок українських страв!»

                          Звучить музика укр. нар. пісні « Зеленеє жито». 

                 До зали входять учасники свята і виконують пісню.                                    

Ведучий: Україна здавна славиться своєю гостинністю, багатою і смачною кухнею. Борщі та пампушки,паляниці й галушки,вареники й ковбаси,печеня й напої з фруктів і меду відомі далеко за межами України. Наша національна кулінарія нараховує сотні рецептів.

Ведуча: Деякі страви мають багатовікову  історію,як,наприклад,український борщ. Для більшості страв характерний складний набір компонентів. Наприклад ,для того ж борщу їх потрібно до двадцяти. А рецептів цієї страви відомо понад тридцять: полтавський, волинський,  чернігівський,галицький,львівський,селянський,дніпровський та ще багато інших.

Ведучий: А яке розмаїття м’ясних страв: українські битки,шпигована часником і салом буженина,тушкована з капустою і салом свинина,крученики,завиванці,фарширована птиця,голубці.

Ведуча:А рибна? Карасі в сметані,щука тушкована з хроном,рибні крученики,юшка,короп,фарширований грибами і гречаною кашею…

Ведучий: Одним словом,усього не перелічити одразу. Тож час звернутися до господарів ярмарку. Вони докладніше розкажуть про страви. А потім і почастують нас. Розпочнемо ж подорож ми зі столу «Хліб-усьому голова».

                                       Стіл «Хліб-усьому голова»

Читець.  Він вічний і святий,цей житній хліб,

                              Чи в паляниці на столі у хаті,

                              Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,

                              Де колоски шепочуться,вусаті.

                              Він чув у полі крик перепелів,

                  Чув жайворонків передзвін весняний,

                 Він виріс для пісень і добрих слів,

                       Тому що народився під піснями.

                       Віки проходять тисячами діб.

                       І новим днем земля безмежно рада.

                       Він вічний і святий,цей житній хліб

                       Так,як життя,добро,кохання,правда.

1-й учень: «Без хліба немає обіду» - кажуть у народі. І це щира правда. Хліб-головна страва на столі,і до нього ставилися з особливою пошаною. Скільки різновидів українського хліба? Їх неможливо навіть перелічити. Французький письменник ХІХ ст.. Оноре де Бальзак,відвідавши Україну,писав на батьківщину,що «запримітив сімдесят сім способів приготування хліба».

2-й учень: Випікали хліб переважно з житнього борошна,а на великі свята - з пшеничного. Українська паляниця,на яку йшло найкраще борошно,стала символом родючої землі,добробуту й гостинності. «Паляниця – як пух,як дух,як миле щастя».

А ще українські господині пекли чимало різновидів хлібців нашвидкуруч. У різних районах нашої країни були свої рецепти перепічки,пампушок « плесканів », «дужиків», «пундиків». На Полтавщині в багатьох селах пекли «гречаники»,у подільських сім’ях любили прісні горіхові коржики – матротеники,на Закарпатті з кукурудзяного борошна робили «пугачі», «первертаники», «ріп’яники». Запорозькі козаки колись пекли в дорозі «загреби» - коржі,які загрібали попелом та гарячим жаром.

3-ій учень: Хліб шанували й берегли і в багатих,і в бідних родинах. Існувало чимало традицій,пов’язаних із хлібом. Так,коли заходило сонце,намагалися не починати нової хлібини. Не вчиняли тісто проти великих свят. Крихти зі столу ніколи не змахували в сміття,окраєць,що впав на підлогу,обережно піднімали і,поцілувавши,клали на стіл.

Ведуча: Гостею нашого родинного свята є добре знана в нашому селищі (та й не тільки),людина,яку називають «енциклопедією страв народних»,бабуся учня нашого класу Розалія Миколаївна Вархол.

                 Запрошуємо Вас до розмови,пані Розаліє.

                                 Виступ отинійської куховарки Р.М.Вархол .

                                 Дует дівчат виконує пісню «Мамин хліб».

Ведучий: Переходимо до столу «Добрий борщик».

                                     Стіл «Добрий борщик»

1-й учень:Без чого не можна уявити український обід? Ну,звичайно,без борщу! Ця страва сприймається як те,без чого не можна обійтися,без чого відразу розпадеться життєвий ланцюг. Як не можна уявити моря без води,саду без дерев,так для українця немає обіднього столу без миски борщу.

    2-й учень: Борщ – це символ надійного даху над головою,родинного тепла,сімейної злагоди і спокою. Настільки призвичаївся українець до борщу,що не може не згадати про нього навіть тоді,коли розмова не має ніякого відношення до кухні.

«Дивись ,не переборщи» - остерігає народна мудрість. «Давай доборщимо і цей клапоть», _ звертається орач до помічника. Чому так часто згадують цю страву? Тому що вона настільки давно увійшла до списку традиційних українських страв,що стала одним із найголовніших і найулюбленіших символів народної кухні й сутності життя.

3-ій учень: Борщ варять у кожній українській родині. Але не всюди знають походження назви цієї страви. Між тим,історія борщу дуже давня. Історики вважають,що у приготуванні перших страв наші далекі прабабусі виявляли дивовижну винахідливість. Перша рідка їжа називалася «волок» . Це і був прототип борщу . Що тільки не кипіло в горщиках господинь – чепурух ,які намагалися задовольнити смаки членів великої родини. Доводилося кидати у вариво все,що росло на городі ,ще й додавати дике зілля. У стародавній пісній українській кухні є страви з буряків,перцю,цибулі. Усе це було стягнене докупи в посудині,тому й сама страва називалася «волоком».

4-ий учень: А якщо звернемося до етимологічних джерел слова «борщ»,то помітимо,що воно має багато спільного з такими словами,як сербсько – хорватське «брст» (тобто «листя»),українське діалектне «брость» («брунька»). Татари називають перець «борич»,а горох «борчак». І листя різних рослин,і перець,і навіть горох присутні в українському борщі.

      Чеченці словом «борщ» називають просо. А цей злак здавна сіяли на теренах України. Різноманітні страви з проса були так само популярні серед гречкосіїв,як нині борщ.

5-ий учень: От така цікава історія походження українського борщику. Чимало і цікавих традицій,пов’язаних із борщем. Традиційно селяни відзначали цією стравою родинні свята, закінчення польових і городніх робіт. Подекуди борщ є обов’язковою весільною стравою.

       У Карпатах на весіллі його подають після капусти. На Полтавщині жодне весілля не обходиться без капусняку (різновиду борщу).

      На Поділлі наступний після весілля день відомий,як «розхідний борщ» - перед тим,як розійтися по домівках,гості частуються борщем.

6-ий учень: Для борщу,який готують на Різдво,господині не шкодують найкращого м’яса – це ж обов’язкова святкова страва. А от на Усікновення варити борщ заборонено,адже не можна у цей день різати нічого круглого,що нагадує голову, - буряків,капусти,картоплі.

7-ий учень: Мабуть,кожен із вас,друзі,знає таку стародавню народну закличку:

                       Дощику, дощику !

                       Зварю тобі борщику

                                У новенькому горщику,

                                Поставлю на дуба,

                        Лини,як з луба,-

                                Цебром,відром,дійничкою

                                Над нашою пшениченькою!

Справа в тому,що в давнину борщ був своєрідною ритуальною їжею,яку приносили в жертву дощовим хмарам.

Ведучий: Наш народ дуже любить жарти. Тож послухайте.

1-ий учень: Якось поїхав мій батько на ярмарок та й походжав по крамницях. Дивиться,що б йому купити. Ось в одній крамниці каже:

-А дайте мені,будь ласка,отого кухлика.

А продавець йому:

-А то не кухлик,а кружка.

- Живете в Україні ,а укр. мови не знаєте.

- Зачем мне «мова»,у меня язьIк єсть.

- Отака болячка і в моєї корови,вона має язика,та не має мови.

2-ий учень:А я ще один жарт знаю. Упіймав дядько у себе в садку хлопчика тай каже: «Ти що тут робиш?»

А він йому: «Та упало ваше яблуко,то я його вішав».

3-ій учень: Або ще. Вчителька питає учня: «Васю,слово «мати» якого роду?» А він відповідає:»Якщо у платті,то жіночого,а як у джинсах – чоловічого».

4-ий учень:А от послухайте,що я вам розповім. Їхав раз дядько поганою конячкою,а вона й зупинилась. Так він сам запрігся,а її прив’язав до воза та й каже: «Не схотіла їхати,то підеш пішки!»

Ведуча: Розвеселили нас гуморески! А під гарний настрій хочеться танцювати.

                                Звучить весела укр. нар. музика.

                                Танцювальний гурт виконує танець.

Ведучий: «Борщ без каші – удівець,а обід – сирота». «Де піч та каша – там домівка наша». Як ви вже здогадалися,наступним ми відвідаємо стіл,на якому представлені різноманітні каші. А називається він «Каша – мати наша». Чому саме так?

                                              Стіл «Каша – мати наша»

1-ий учень: Як із крупинок каша,так із днів – зерняток складається життя. Каша – це символ продовження роду. Вона супроводжує людину від самого народження,адже є першою стравою після материнського молока.

      Слово «каша» розуміють і українці ,і росіяни,і білоруси,і болгари,і поляки. Це – найпростіша й водночас одна з найсмачніших страв народної кухні.

       «Вари воду – вода буде,сип крупу – каша буде», - цим прислів’ям визначається рецепт цієї страви. А головний секрет її – побільше масла,бо «маслом каші не зіпсуєш».

2-ий учень: Каша на сніданок,обід і вечерю,каша в містах і селах,каша на столі бідного і багатого – під різними дахами вона почуває себе господинею,на якій і хата,і двір,і сила наша тримаються. Яких лише каш не вигадано. Косарські,чумацькі,артільні,кобзарські… У великій пошані каша була і в козаків. Вони готували її в походах,варили у січових куренях. Вирушаючи в похід,запорожці перетирали пшоно із салом. Крупа тоді не намокала,і її можна було вживати навіть сирою.

3-ій учень: Пшоняна каша була поширена на всій території України. Із пшона варили кашу з  гарбузом, квасолею, яблуками,сухими сливами.

     «Пшоно на капусті» - так на Тернопільщині називають тушковану капусту,до якої додають пшоно. На Поділлі відомий рецепт каші – «ляпи». Пшоно варять разом із картоплею,морквою,кислою капустою,сметаною і перед подачею на стіл заправляють шкварками.

      Ще відомі каші гречані,з ячменю,кукурудзи,вівса. Українська  народна кухня знає і горохову кашу.

     Народних обрядів,елементом яких є каша,чимало. З давніх –  давен каші присутні на весільні вареники і голубці.

      «Коливом» або «кануном» називають поминальну кашу. Особлива символіка і магічна роль каші в різдвяних святах. Головна страва на святвечірньому столі – кутя. Її розводять медовою ситою,маковим молочником,узваром,посипають горіхами. Пшеничне зерно символізує воскресле життя,а мед означає солодкість.

4-ий учень: Перед вечерею батько прочиняє надвір двері й голосно вигукує: «Морозе,морозе! Іди до нас кутю їсти,а коли не йдеш,то не йди на жито,пшеницю,всяку пашницю!»

       А на свято Катерини дівчата кашею закликають Долю. Часто вони закопували горщик каші,примовляючи: «Закопали горщик каші,ще й кілком прибили,щоб на нашу вулицю парубки ходили!»

Ведучий: А за наступним столом нас зустрічає «Пан Куліш». Саме таку назву й отримала виставка цієї страви.

                      Стіл «Пан Куліш»  

1-ий учень:  Куліш – це степ і воля,зоряний простір і довга пісня,тепло багаття і спорідненість товариства. Із чого ж і як готують куліш? Який він на смак? Щоб відповісти на ці запитання,потрібно спочатку назвати «родичів» куліша серед інших круп’яних страв.

2-ий учень: «Крупник кулешеві брат» - кажуть у народі. Якщо суп – крупник доводиться кулешеві братом,то каша для них обох – мати. Недаремно куліш іще називають степовою,польовою кашею. Степовий куліш має родичів і в інших краях. «Кулешею» або «куляшею» в Західній Україні називають мамаличу,російський «кулєш» має вигляд рідкої каші,білоруси називають «кулешем» густо зварену й заправлену жиром колотуху із житнього борошна.

3-ій учень: Щоб куліш вийшов смачним,його заправляють олією,шкварками з цибулею,часником,посипають зеленню петрушки,кропом. У різних регіонах України є свої рецепти цієї страви. Степовики визнають лише пшоняний куліш,але відомі куліші з кукурудзяної крупи,гречки,змішаної з гороховим борошном. Варять куліш на молоці,сироватці,сколотинах. Куліш з димком – це страва жниварів,косарів,чумаків,козаків.

Ведучий: ( звертається до глядачів)

      Ану,друзі,відгадайте загадку:

        Химерний,маленький,

                       Бокастий,товстенький,

                       Чимось смачним напхався,

                       В окропі скупався. (Глядачі в – ють:вареник)

Правильно,вареник. Тож настала черга показати себе столу «Варенички непогані,варенички у сметані».

        Стіл «Вареники непогані,вареники у сметані»

1-ий учень: Вареники на столі українців – це домашнє урочисте застілля,затишок і тепло домашнього вогнища. Ця страва завжди доречна – і в піст,і у свято. І на сході,й на заході,і на півночі та півдні України – всюди гостя зустрінуть вареничками.

     «Вареники на стіл – біда за поріг», - каже народна мудрість. Із сиро,м’ясом,капустою,картоплею,вишнею – це традиційні начинки. Такі варенички варять по всій Україні. Але є й особові рецепти. На Поліссі відомі вареники з гречаною кашею,сухими грушами,ягодами чорниці. У Причорномор’ї  

Гостей пригощали варениками з рибним фаршем.

2-ий учень: А в Західній Україні газдині подавали на стіл «шляхетні» вареники – з телячою печінкою,перекрученою з салом,цибулею та перцем.

     «Панами на всю губу» почувалися вареники на столі. Недарма в народі про багату,веселу людину казали: «живе,як вареник у маслі». І дійсно,варенички люблять поливку. Яка поливка? Це і сметана,і смажена цибуля зі шкварками,і масло.

        «За те ми вас,вареники,величаємо,що в сметану вмочаємо», - жартують українці. Великого пана цяці так називали вареники з ягідною начинкою. Вони потребують особливої поливки,скажімо,меду або фруктового сиропу.

3-ій учень:  Жодне свято в Україні не обходилось без вареників. До святвечора – пісні з картоплею та капустою чи грибами. На щиру Масляну – із сиром та маслом. На веселі молодіжні посиденьки на свято Андрія – з «пшиком» або «пирхуни». Ліплячи вареники для парубків,дівчата – бешкетниці у два – три варенички загортали пісок,борошно,вовну.

      У деяких наддніпрянських селах «варениками» називали останній день весілля. Гостей частували варениками з картоплею,сиром та капустою.

                              Пісня «Із сиром пироги»

Ведучий:А на завершення ми відвідаємо стіл «Галушечка – гостю душечка».

                 Стіл «Галушечка – гостю душечка»

1-ий учень: Вважається,що галушки – страва трударів,які звикли до простої поживної їжі.

     Дивним словом назвали люди шматочок тіста,зварений у воді. Вимовиш «галушка» і ніби в рот покладеш щось м’якеньке ,солодкувате,надзвичайно смачне. І в Україні,і далеко за її межами добре знають цю невибагливу страву.

2-ий учень: Польські кльоцки,білоруські галки,російська «заваріха», українські галушки – усе це одна страва, приготована за різними рецептами. Та й в Україні чимало видів галушок. У Західній Україні маленькі горошинки з тіста називають «стиранкою»,на Волині «клюсками» - дрібні кульки з тертої картоплі,зварені в молоці. В інших регіонах поширені гречані галушки. Багато і діалектних назв у різновидів галушок: «бобальки», «кнедлі»,«коми», «котки», «сичі», «качульки», «булі» та інші.

3-ій учень: На галушки йде будь – яке борошно,але частіше використовується пшеничне та гречане. Варять галушки в будь – якій юшці. Але на Поділлі їх ще подають зі сметаною,розтертою з цукром та чорницями.

4-ій учень: Із галушками пов’язано чимало жартів,прикмет,прислів’їв. Коли,наприклад,під час вкидання галушок шматочок тіста упав поза горщиком,то це означало,що слід пом’янути померлих родичів. Де свято,де розвага,там галушки і як страва,і як забава: «Десь ви,дружки,галушки їли,що всі поніміли!» - жартують на весіллі. Не здивуєш українця і небаченою галушкою розміром з кулак: мабуть,саме від такої і постраждав Гаврило,який,як відомо, «не вмер,а його галушка задавила».

Ведучий: Смачна наша українська кухня,щедра,як душа нашого працьовитого народу.

Ведуча:Сподіваємось,що вам було цікаво послухати про її страви. Ну,а зараз,гості дорогі,запрошуємо до частування. І на останок хочемо побажати від щирого серця:смачного вам! Куштуйте на здоров’я та добрим словом господарочкам віддячте.

              Виховний захід закінчується частуванням усіх      учасників та гостей.